skip to Main Content
Nikolas Svyatitel

Чудеса св. Николая: истории прихожан.

РУКАВИЦЫ

Вспомнилось событие, которое произошло со мной во время учёбы в институте.

Был декабрь — холодный и бесснежный, с ледяными ветрами. Поздно вечером я добирался от товарища в общежитие, нёс тубус с чертежами и сумку.

Рукавицы то ли забыл, то ли потерял — помню только, что страшно мёрзли руки, и спрятать с карманы я их не мог, потому что они были заняты. Ко всему, очень долго не было автобуса, и я одиноко маялся  на остановке. Рук уже почти не чувствовал…

Вдруг из-за угла выходит какой-то человек и направляется к остановке. Посмотрел на меня, снял свои рукавицы и протянул мне. Я удивился только потом — в данный же момент  думал только о том, как согреться. Руки начали отходить. Прохожий молча стоял рядом, пока не подъехал автобус. Я поблагодарил, отдал ему рукавицы. Он кивнул мне — и словно испарился, в автобус не сел.

Так я тогда и не понял, кто это был. Теперь думаю, что, скорее всего, меня выручил Николай Угодник. Слишком загадочно этот  прохожий появился и исчез — жаль, что я не запомнил его лица. Но эту чудесную помощь не забываю никогда.

Р.Б.Ярослав

ЧУДО-СВЕЧА

Со мной не так давно был случай, совершенно необъяснимый обычной логикой.

Пришла я на службу, заранее взяла свечи, чтобы поставить перед любимыми иконами. Поставила Спасителю, Богородице, Георгию-Победоносцу,моей небесной покровительнице. Подошла к Николаю Чудотворцу, гляжу — а в сумке пусто. Кончились свечи, деньги тоже все потратила. Очень обидно мне стало — как же так, что мой любимый святой остался без свечки?!

Уже выходя из храма, зачем-то снова открыла сумку — и глазам не верю: там лежит свеча, которой, абсолютно точно, минут десять тому назад НЕ БЫЛО. С великой радостью вернулась я к святому Николаю, поставила свечу и горячо поблагодарила.

А он глядел на меня всё понимающими глазами…

Р.Б. Тамара

Лишалася гривня на хліб…

Ця історія, правдива від першого до останнього слова, сталася у нашій сім’ї в кінці 1998 року.

        Два роки ми, що називається, сиділи на мілкому. Наша маленька рекламна фірма майже не давала прибутку — ні «розкрутити», ні закрити її ми не могли через особливості національного бізнесу.

      Коротше кажучи, 19 грудня, в день святого Николая, моя дружина пішла на святкову службу до храму «на Короленка» з десятьма гривнями в кишені. Це були всі наші гроші — на Новий рік, на Різдво і Святки, на дні народження та урочисті події, що випадали якраз на січень. А кінець року — це купа витрат і нуль заробітку. А весь січень все стоятиме…

        Я зовсім занепав духом, і моя підприємливість була на нулі. Дружина ж, навпаки, покладала надію на Николая Угодника, нашого сімейного святого — адже обидва ми — Миколайовичі. Вона гаряче молилася в храмі, прийшла додому і почала готувати святкову вечерю — у цей день до нас зазвичай приходили родичі.

        Наш стіл не виказував нашої матеріальної скрути. Завдяки сезонним запасам, у нас були смачні пісні страви і закуски, а також домашнє вино. Так що відсвяткували ми весело, і гості розійшлися у твердій впевненості, що дім наш — повна чаша.

         Я допоміг помити посуд і ліг спати, бо дуже втомився — не так від роботи, як від гризоти. Однак дружина, теж втомлена, вирішила ще прочитати акафіст святому Николаю. Я шанував її віру, але сам волів би  чогось конкретнішого. Ото якби, скажімо, трапився який-небудь заробіток… З цією думкою я і заснув.

         Минули вихідні. Лишалася гривня на хліб. В понеділок рано — телефон.

         Про нас згадав один наш давній замовник з району. Він налагодив виробництво курячих консервів. Для продажу — самі «жнива», але… бракувало етикеток. Друкарні не хотіли мороки під Новий рік — дрібне замовлення, кольоровий друк…

       «Без проблем», — бадьоро відповів я, відчуваючи, що настав МІЙ час… Робота була виконана за два дні і негайно оплачена. Обійшлися без формальностей — крім готівки, замовник за оперативність додав від себе ящик курей і ящик шампанського.

         Грошей вистачило на сплату боргу за комунальні послуги і на те, щоб дотягнути до лютневої зарплати. Кури і шампанське були якраз доречними на Різдво, Святки та всі родинні урочистості, в тому числі — весілля. Вистачило для застіль і для гостинців. Неначе Хтось досконально врахував усі наші потреби! Ми й самі не могли б придумати краще.

         Відтоді справи наші пішли в гору. Не скажу, що ми забагатіли, але вже скільки років, слава Богу, живемо в достатку.

                Я сердечно вдячний святителю Николаю за щедру і вчасну допомогу. І ще — моїй дружині, за її віру і молитву. 

  Р.Б.Стефан, прихожанин львівського Свято-Троїцького храму.

Наверх